Віза-ран, або наша дуже коротка подорож до Малайзії.

А дуже коротка тому, що потрібно нам було продовжити візу, зробити, так званий, віза-ран. Так як ми відкривали собі дворазові візи, то через 60 днів перебування в Таїланді могли її  продовжити на 30 днів прямо на Самуї за 6000 бат на нас трьох, а після 90 днів треба було вже виїхати за кордон, щоб продовжити другу частину візи  60+30 днів. Пам’ятаю як це важко мені було зрозуміти, коли ми вирішували, яку візу нам відкривати))) Насправді нема нічого складного, просто дуже намучено.

Коли ми побачили, як ці всі процедури відбуваються, то зрозуміли, як нам краще діяти. Так як наше перебування  в Таїланді було заплановане лише на 4 місяці, то логічніше і економніше  було виїхати в Малайзію і поставити штамп ще на 60 днів, причому безкоштовно. Звичайно переміщатись досить затратно, тому ми це об’єднали з поїздкою у провінцію Крабі.

Ми могли поїхати у любу з сусідніх країн, але найближче з Самуї в Малайзію, плюс в цій країні для українців безвізовий режим. З Камбоджією ніби теж, але на кордоні треба всеодно платити 30$. Тому ми, як і всі, зупинились саме на Малайзії.

Доречі, за кожен день прострочення візи у Таїланді штраф 500 бат , за нас трьох це кругленька сума, тому ми виїхали завчасно. На той час ми ще не планували повертатись назад на Самуї, а хотіли в Районг, тому коли відчалювали, то попрощались з островом і кинули монетку в океан) І вже за тиждень повернулись назад, ось яка сила тайських монет)))

IMG_20160201_180051

IMG_20160201_175913

Подорож ми спланували самостійно, хоча можна було купити готовий тур, де б нас відвезли-привезли, але на автобусі це досить складно, тому ми вибрали потяг. До Суратхані паромом, потім тук-тук до залізничного вокзалу, потяг, і ми в найближчому місті у Малайзії. Вся дорога тривала приблизно 16 годин. В потязі всю ніч комфортно спали, а о 8.00 ранку вийшли на кордоні, щоб поставити штамп про виїзд. Це навіть не виглядало звичним кордоном, маленьке село, де ні собак, ні колючого дроту, і навіть можна фотографувати. Вся процедура тривала 15 хв. Треба було просто пройти цю червону лінію)IMG_20160202_083740

IMG_20160202_084528

До найближчого міста Alor Setar ми їхали тим же потягом ще дві години, і ми вирішили провести там пів дня і повернутись назад. Відразу було відчутно, що Малайзія багатша країна ніж Таїланд. Чистий вокзал, охайно вбрані люди, всі жінки в паранджах.IMG_20160202_125720

Швидкісні електрички. Акуратно пострижені газони. І навіть кімната для моління.
IMG_20160202_141853

В Малайзії переважають мусульмани, а валюта малазійський рінггіт. Гроші вічні, бо повністю пластикові. Маленькі і кольорові. За 100$ ми отримали 420 рінггіт, і навіть половини не потратили на шикарний обід і потяг назад.IMG_20160202_104353

IMG_20160202_120644

Ми тут були, як білі ворони, Софійку-блондинку жоден не минав, бо це місто явно не туристичне. Всі були до нас ввічливі, посміхались, здавались дуже дружелюбними, цікавились звідки ми, і згадували інцидент з малазійським літаком.

Ми були голодні, тому вирішили спробувати місцеву кухню. Кокоси такі ж як і в Таїланді, а от інших фруктів ми так і не знайшли, тут видно їх тільки на ринках продають, а до них було далеченько. А загалом страви схожі на тайські, тільки не такі спайсі. І ціни виявились дешевшими.
IMG_20160202_103435

IMG_20160202_115350

Млазійці доречі їдять просто рукою, не тільки вдома, але і в кафе. Ми спеціальнно спостерігали, об що ж він витре руку, а виявилось біля стола стояв бак з водою і краником. Такщо все ок)IMG_20160202_121349Жінки навіть на скутерах у довгих паранджах, але є і такі варіанти, як у нас, ”вишиванка” з джинсами. Що впринципі тут рідкість.IMG_20160202_103430

 

Вразило те, що скутери всі на ланцюгах, що дуже контрастувало з Таїландом. Але дороги  рівніші, і чорного неба з електричних штурів над головою чомусь нема. Нам цілком вистачило 4 годин, щоб отримати позитивні враження від Малайзії, і ми поїхали назад у Таїланд. На кордоні та ж процедура, яка тривала 5 хв, правда треба було ще заповнити міграційну картку. Ті ж прикордонники, вже нас впізнали. І вже о 24.00 ми були знову у Суратхані. Там переночували у готелі  за 300 бат і вранці автобусом у провінцію Крабі. Ось так з’їздити у Малайзію пообідати 😉  Коштувала нам така поїздка приблизно 5000 бат, що навіть дешевше ніж продовжити візу на місці. То ж воно того варте. А далі було саме цікаве! Наші пригоди у Крабі і запливи на острови.

 

 

Опублікувати коментар

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>